Цьому Дню передували десятки нарад у президента, сотні виснажливих міжнародних зустрічей, де повторювалося одне ім'я - Надя, важкі розмови з мамою Марією Іванівною про долю іі доньки, зусилля украінських дипломатів і політиків, зусилля іі родини - мами і сестри, тисячі акцій підтримки Надіі від всіх людей доброі волі по всьому світові, мінські переговори, де опоненти шаленіли від однієі згадки про Савченко. Не було жодноі міжнародноі зустрічі президента і міністра закордонних справ, де б не говорили про політв'язня номер 1 в Росіі - Надію Савченко. Де б не вимагали іі звільнити.
Ця операція готувалася кілька останніх місяців . Ми чекали від РФ відповіді про процедуру передачі Надіі . Найбільше ми боялися всіляких коментаторів- всезнайок всіх мастей і фасонів, які чули дзвін, не знали , де він , але бігли на всі ефірі розповідати... І друга сторона брала паузу... Навіть сьогодні, коли інформація про звільнення Надіі передчасно просочилася в російські ЗМІ і іі підхопили украінські - ми дуже переживали, щоб операція не зірвалася.
Для нас зі Святом сьогодні був майже детективний день. 6.30- виізд в аеропорт. В 8 - вже літак. Президентський борт вилітає за Надією. Ростов. Ми не маємо права сходити з трапа. Операцією за дорученням президента керує керівник СБУ. Згідно домовленостей, Надія має зайти в літак в ту хвилину, коли російський літак, що в цей час приземлився у Києві, забере на свій борт двох російських вбивць- грушників.
..... Година очікування. Починається рух двох машин без номерів. Там - спецназ, ФСБ і десь там, за темними вікнами Надія... Чекаємо іі виходу.
Раптом в нас зі Святом починають обриватися телефони: в російських ЗМІ запущено інформацію про літак, звільнення і тд... Все затримується. Ми нервуємо. Дивимося з відчинених дверей літака в очі тим, хто в машині.
Все! Пішов рух! Вона виходить в оточенні десяти чоловіків в формі. Вона дивиться на небо і жадібно хапає повітря . Вона піднімається на борт і кричить : " Слава Украіні!" Ну, і ще дещо, але то нехай залишиться за кадром....): даруємо ій букет в патріотичних кольорах . " Я не люблю квіти!"- відрізає Надія ( чуєте, дорогі колеги, раджу вам Надіі квіти не дарувати). Кладе букет поряд: " Це мамі віддам"- каже. Нарешті ми обнімаємося. Вона - як натягнута струна, ще не вірить в те, що відбувається, розповідає, що 5 годин сиділа в тому автобусі без номерів, очікуючи руху додому, в Украіну. Вона, мабуть, інакше уявляла собі ці перші емоційні хвилини.
Тим часом нашому борту поки що не дають виліт. Надя скидає зимові чоботи, психологічно відходить- відмерзає, показує нам свій нехитрий скарб, який везе в Украіну: саморобки з паперу, які конструювала- збирала, аби зайняти себе в камері. І подарунок мамі на день народження: тарілочку, яку сама склеіла, і тоді, у березні , не могла відадти сама.
І ще - два величезних пакети з листами. Це тільки ті, що отримала цього місяця!
Вона мчить в кабіну пілотів і нарешті посміхається. Щиро, широко і щасливо. Вона вже не Іжачок. Тільки в кабіні вона відчула, що все, що відбувається- це правда.
У нас , якщо чесно, теж післястресся): - бо перехивлювалися, бо знаємо, як важко боролися багато людей за звільнення Надіі і як ісе було хитко і непевно.
Надія говорить ті перші слова, які хоче сказати всім, хто іі підтримував. Потім знову різко піднімається з крісла і мчить в кабіну пілотів: " я мушу побачити перетин кордону!!! О! Украіна! Харків! Полетіли в Чугуів!" - сміється вона .
Дві години дороги ми спілкуємося про головне : звільнення всіх інших. Надія жадібно розпитує про інших заручників : скільки іх ще залишаєттся в РФ і скільки в ОРДЛО, як просуваються переговори по іх звільненню. Розповідаємо про те, що найближчим часом очікуємо позитивних новин про Генадія Афанасьєва і Юрія Солошенка і тому так переживали, щоб сьогодні все відбулося. Надія дуже хоче, щоб іі Голос почув весь світ і щоб цей Голос допоміг звільнити нам всіх наших бранців. Вірю, так і буде.
Нарешті Украіна. Мама і сестра змогли обняти Надію.
А ми - працюємо далі. Маємо звільнити всіх.
